Минуло багато років, як солдати й офіцери Радянської Армії покинули територію Афганістану. Десятиліття – з 1979 по 1989 рр. – українці, білоруси, воїни інших національностей колишнього СРСР виконували конституційний обов’язок у Демократичній Республіці Афганістан. У моїй пам’яті закарбувався той невпокійливий час. Коли розпочалася Квітнева революція в ДРА, я служив у повітрянодесантних військах, з травня 1979 по травень 1981-го. У жовтні  1979 року закінчив „учєбку” в м. Каунас (Литва) і мав за направленням прибути у Вітебську десантну дивізію. До слова, вона перша вилетіла в Афганістан.

Майже всі, хто тоді служив, писали без будь-якого примусу рапорти. Я теж написав, й без жодного сумніву хотів стати захисником інтернаціональних цінностей. На той час був переконаний у вірному курсі країни, який базується на принципах гуманізму й справедливості. Випадок долі, чи якісь інші невідомі обставини втрутились в моє життя.

Так сталося, що командир роти уберіг мене від тієї війни. Він безапеляційно віддав наказ про мою подальшу службу в цій частині у постійному складі. Інші ж хлопці з нашого взводу були направлені у Вітебськ, звідти в ДРА. З них залишилось жити 14! Я зберігаю листи тих, хто встиг мені написати. Вони надходили з різних афганських міст – Кабула, Кандагару... А от доля мого побратима, ровесника Миколи Бричника, нажаль склалася по-іншому.

Він розпочав службу в розвідувальній роті (з листопада 1978 до лютого 1980 рр.), а продовжив у розвідувально-десантній роті 783 окремого розвідувального батальйону 201 мотострілецької дивізії 40 окремої армії Туркестанського військового округу (з лютого по серпень 1980 р.). Мав звання сержанта.



З нагородного листа Миколи Бричника дізнаємося, що він був порядною, чесною, з глибоким почуттям відповідальності людиною. До своїх обов’язків завжди ставився сумлінно. Був вимогливим до себе та підлеглих. Його найкращі здібності проявилися в екстремальних умовах, неодноразово ризикував життям. Умів власним прикладом повести інших солдат у бій. 2-3 серпня 1980 року розвідувально-десантна рота у повному оточенні вела тяжкий бій з переважаючими силами противника. Взвод одержав наказ знищити його на одному зі схилів гір. Під шквальним вогнем сержант Микола Бричник повів солдат у наступ. Під натиском радянських воїнів ворога було знищено. Так було забезпечено виконання бойового завдання взводом і вихід розвідувально-десантної роти з оточення з невеликими втратами. У цьому нерівному бою сержант Микола Бричник загинув. Він нагороджений медалями „За бойові заслуги”, „Воїн-інтернаціоналіст”, „Від вдячного афганського народу”, орденом Червної Зірки (посмертно), представлявся до нагороди Герой України (посмертно). На батьківщині, у рідному селі Будичани Чуднівського району його іменем названо вулицю та середню школу, в лютому, до дня виводу радянських військ з Афганістану, в школі проводиться міжобласний турнір з міні-футболу його пам’яті. У День Перемоги на могилі воїна-інтернаціоналіста Миколи Бричника відбувається мітинг пам’яті по загиблим односельцям у різних війнах. Минуло вже багато років, як не стало Миколи, а його перше кохання Галя, пам’ятає, часто приходить на могилу.

Зі спогадів його побратимів, командирів і підлеглих безпосередніх учасників того рокового бою, дізнаємося як багато Микола Бричник за своє коротке життя зміг здійснити добрих вчинків, а скільки зробив би ще...

Світла пам’ять тобі, побратиме!

автор Сергій Гайдук